|
Сторінка психолога Типові відхилення у поведінці дитини-дошкільника та їх корекціяУ психологічній практиці часто доводиться мати справу з дітьми дошкільного віку, яких характе ризують по-різному: «агресивний», «упертий», «кон фліктний», «вередливий», «закомплексований», «ти хий», «загальмований» тощо. Це категорія дітей, які своєю поведінкою досить помітно відрізняються від ровесників. Як свідчать наші спостереження та експериментально-психологічні дослідження, розви ток психічних процесів цієї групи дошкільників відбувається в межах вікової норми, і відхилення у дитячій поведінці не зумовлені клінічною симптома тикою. Однак ускладнення і труднощі, які переживає кожна дитина, хвилюють дорослих (вихователів і батьків) і потребують від них підвищеної уваги та особливої педагогічної майстерності.Кожна дитина - неповторна, тому й підходити до неї потрібно з урахуванням тих впливів, які справ ляють на неї виховання, навчання та соціальне сере довище. Дорослі мають зрозуміти справжні причини відхилень у поведінці дитини з огляду на її індиві дуально-типологічні особливості, можливості й інте реси, стиль сімейного виховання. Через спостере ження за дитиною в різних ситуаціях: як вона поводиться в нових умовах, як реагує на труднощі під час виконання навчальних завдань, яким способом вирішує конфлікти, вихователі матимуть змогу виявити відхилення в дитячій поведінці та скоригувати їх. Безперечно, ця допомога стане продуктивною, коли буде відома модель сімейних стосунків, тих різноманітних впливів, яких зазнає дитина від членів своєї сім'ї - людей різної статі, віку, вподобань, які повсякденно, щомиті виховують своїми вчинками, інтонацією, висловлюваннями, жестами, мімікою. Справедливо зазначити, що від того, наскільки серйозно батьки ставляться до дитячих проблем, як глибоко розуміють її емоційний стан, допомагають їй оволодіти новими способами адаптації, залежатиме формування важливих мо ральних якостей, рис характеру, способів поведінки, які мають винятково важливе значення для наступ ного вікового періоду життя їхньої дитини.Для формування та розвитку здорової особис тості вирішальне значення має ранній емоційний досвід. Якщо дитина дошкільного віку розвивається відповідно до встановлених вікових норм, то голов ною причиною відхилень в її поведінці є здебільшого неправильне виховання в сім'ї. Відсутність системи ціннісних орієнтацій, непослідовність сімейних дисциплінарних вимог, невміння дорослих нала годити психологічний контакт з дітьми спричинюють виникнення таких відхилень у дитячій поведінці, як агресивність, замкнутість, пасивність, тривожність, невпевненість, плаксивість. Таким дітям важче при звичаїтися до нового, вони частіше конфліктують з ровесниками та членами своєї родини.Численні психологічні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів підтверджують велике значення дитячо-батьківських стосунків у розвитку кожної особистості. Як зазначав Г.С. Костюк, виховання, яке зводиться лише до зовнішніх впливів (накази, заборони, тощо) та ігнорує внутрішні зміни в думках. приречене на невдачу. Воно породжує негативні риси дитини, які спочатку виникають як ситуаційні явища і виражають її протидію грубим вимогам дорослих, а згодом закріплюються і перетворюю ться на стійкі характерологічні риси.До основних типів неправильного виховання спе ціалісти відносять емоційне відчуження (тип «Попелюшки»), «гіперопіку» та «гіпо опіку», виховання за типом «кумира сім'ї», підвищену моральну відпові дальність і тип «вихователів-конкурентів».Гіпоопіка - це вид украй неправильно організо ваного виховання, що виявляється у цілковитій безконтрольності та відсутності нагляду, інтересу до справ дитини, її проблем і захоплень. Діти відчу вають, що дорослим байдуже до них. Брак постійної батьківської уваги, відсутність режиму, недостатній контроль за поведінкою дитини часто стають при чиною знайомства з асоціальним оточенням.Абсолютна протилежність такому вихованню – гіперопіка, що передбачає надмірну опіку та дріб'яз ковий контроль за кожним кроком дитини. Низка постійних заборон, коли дитина не має права на власну думку, прийняття рішення, самостійність та відповідальність, створює в неї враження, що їй «все не можна», а ровесникам «все можна». Зрозуміло, що за таких умов дитина не має змоги вчитися на власних помилках і накопичувати особистий досвід.Виховання за типом «кумира сім'ї» проявляється в надмірній опіці, коли батьки намагаються макси мально і некритично задовольнити всі забаганки своєї дитини. З дитинства малюк росте в атмосфері постійного схвалення, обожнювання, захоплення ним. Такі умови фактично програмують дитину на кризову ситуацію в майбутньому, звичка бути най кращою та найпершою, високий рівень домагань, з одного боку, та брак особистого досвіду, невміння працювати - з іншого, можуть стати причиною істе ричної дитячої поведінки.Виховання за типом «Попелюшки», або емоційного нехтування, призводить до того, що дитина почуває ться непотрібною в сім'ї, вона - тягар для своїх батьків, без неї було б вільніше всім. Ситуація ще біль ше ускладнюється, коли в дитини є брати або сестри, до яких ставляться набагато краще. Постійне усвідом лення себе небажаною, нелюбимою стає головною причиною невротизації дитячої особистості.Різновидами неправильного виховання в сім'ї є також жорсткі взаємини: суворі покарання за незначні провини, «зривання зла» на дитині. Вся сім'я пере буває в атмосфері неприязні, між членами родини виросла невидима стіна, кожен живе сам по собі, без допомоги, підтримки, турботи інших. Навіть, якщо в сім'ї немає бійок та голосних лайок, такі об ставини впливають на подальший психічний роз виток дошкільника.У випадку завищеної моральної відповідальності батьки покладають великі надії на майбутнє своєї дитини і очікують від неї великих успіхів. Найчастіше ці вимоги - проекція нездійснених задумів та мрій батьків. Дитина постійно зосереджена на тому, щоб не засмутити своїх рідних, виправдати їхні надії, внаслідок чого відчуває постійну тривогу, напруже ність, втому, що також впливає на стан її психіки та поведінку.Ще однією причиною дисгармонійного виховання вважають наявність «вихователів-конкурентів». Це приклад сім'ї, де одночасно вихователями є пред ставники кількох поколінь. Батьки, бабусі, тітки дотримуються різних поглядів щодо методів вихо вання, впроваджуючи їх, часто конкурують між собою. Такий, виховний «безлад» може стати джерелом не спокою для малюка, спричинить хворобливі прояви в його поведінці.Як свідчить досвід, батьки, які звертаються за психологічною допомогою стосовно «проблемних» або «важких» дітей, самі в дитинстві потерпали від конфліктів з близькими дорослими. Нині ж вони підсвідомо відтворюють «знайомий стиль» вихован ня. Безперечно, значення моделі батьківської пове дінки важливе не тільки на ранніх етапах розвитку дитини, вплив її зберігається і протягом усього життя.Відсутність або недорозвиненість емоційних стосунків з близьким сімейним оточенням, особливо з матір'ю, може стати причиною неблагополучного розвитку особистості. Ранній період прихильності до матері є ніби емоційним еталоном у наступних стосунках з людьми. Дитина, яка пережила материн ську несправедливість і образу, стає хворобливо сприйнятливою до найменших проявів байдужості, дедалі більше замикається в собі, протиставляючи існуючому та уявному злу свою неслухняність, виявляючи упертість, робить все наперекір дорос лим, щоб нагадати про себе, заявити людям про своє право на увагу, - застерігав відомий педагог В.О. Сухомлинський. Дефіцит духовної близькості з батьками ускладнює ідентифікацію з ними, провокуючи пошук зразків наслідування поза рідною сім'єю.Важливо зазначити, що діти вчаться в батьків відповідних способів поведінки не тільки через дек ларовані правила, а й через спостереження за їхніми стосунками. Коли вимоги до правил поведінки та батьківський приклад будуть співпадати, то і дитина буде відтворювати батьківську поведінку, та якщо батьки говорять одне, а роблять інше, вимагають від малюка чесності, а самі обманюють один одного, закликають до стриманості, а самі сваряться і б'ють ся, то для дитини ситуація особистого вибору пове дінки буде дуже складною.Надзвичайно важливим моментом для кожної дитини і відповідальним для батьків стає входження її в нову соціальну групу - відвідування дитячого дошкільного закладу. Перші дні і навіть місяці пере бування в дитячому садочку стають для багатьох дошкільників важким випробуванням. Розлука з ма тір'ю, присутність незнайомих дорослих, перебудова звичного стилю життя викликають у багатьох дітей вередування, упертість, плаксивість, розладнується сон, знижується або зовсім зникає апетит, спосте рігається тимчасова втрата навичок самообслу говування, іноді з'являються нервові тики й енурез.Багатьом із зазначених неприємностей можна за побігти, якщо дбайливі батьки зможуть правильно і завчасно організувати адаптивний період для своєї дитини. Наприклад, ще задовго до офіційного від відування дитячого садочка вони разом з дитиною знайомляться з вихователем і дітьми, вивчають ре жим групи, оглядають кімнати, гуляють на його под вір'ї, в перші дні перебування малюка у групі заби рають його раніше або протягом деякого часу мама залишається з дитиною.Рекомендовані прийоми допоможуть поступово звикнути до режиму дня, занять, нових ровесників. У дошкільнят зменшаться емоційне напруження, тривожність, формуватиметься позитивне ставлення до перебування у садочку. Більшість дітей пересту пають поріг дошкільного закладу у віці, який спеціа лісти називають «кризою трьох років», початком усві домлення свого «Я». Малюк спочатку діє, а потім пізнає себе у новій якості, що призводить до супе речностей з тими, хто поруч. Поява відомого всім «Я сам» характеризується підвищеною вразливістю до оцінок дорослого.Однією з форм протесту проти обмеження дитячої самостійності є така особливість поведінки, як упертість. Уперта дитина чинить опір вимогам дорослих, якщо ці вимоги суперечать її бажанням та намірам, вона категорично вимагає або обстоює тільки те, про що сама сказала, а початкове рішення визначає подальшу дитячу поведінку. В таких ситуаціях дорослий має дбайливо добирати форму пред'явлення своїх вимог дитині, що дасть їй змогу зробити власний вибір. Коли ж дитина повстає проти всієї системи стосунків, що склалися, а не проти конкретних вимог дорослого, то психологи на зивають цей прояв поведінки непокірливістю або ж норовливістю. Малюк прагне робити все самостійно, наполягає тільки на своїх потребах і не сприймає того, що пропонують інші. Така гіпертрофована тенденція до самостійності може призвести до свавілля, неадекватності поведінки дитини та спро вокувати додаткові конфлікти з дорослими. Якщо конфліктність стає регулярною, то говорять про протест-бунт. Описані явища призводять до того, що дитина психологічно віддаляється від близьких дорослих, змінюється її ставлення до інших і до себе.Безпідставна плаксивість, некерованість, вере дування можуть зумовлюватися типом темпераменту дитини. Обмеження та заборони, звичні для однієї дитини, викликають раптовий емоційний протест в іншої. Такий стан характерний для дітей з неврівноваженим типом нервової системи, з помітною перевагою процесу збудження над гальмуванням. Спостерігаючи за розвитком дитини-холерика, можна побачити різні форми емоційного протесту: гнів, крики, сльози, «моторну бурю» і навіть спря мовану агресію. Такі діти зазвичай кидаються на батьків, б'ються, кусаються. На противагу холе рикам, діти з меланхолічним типом темпераменту швидко стомлюються, стають пасивними, кволими, майже не протестують проти батьківських заборон. Боротьба за незалежність у дітей вираженого санг вінічного та флегматичного типів теж негативно . позначається на їхній поведінці. Зовні вони нібито і виконують заборони дорослого, але пристосовую ться обминати їх, починають діяти тишком-нишком. І якщо дорослі не сприйматимуть прагнення малюка до самостійності як норму, то він навчиться приховувати свої почуття або знайде інші способи психо логічного захисту. Часто кусання нігтів, смоктання пальців, виривання волосся, а іноді нервові тики й енурез стають інтрозахисними діями для дитини, що перебуває у стані психологічного неблагополуччя. Одним з ефективних корекційних прийомів у роботі з «проблемними» дітьми вважають емоційне запобігання їхнім майбутнім вчинкам, тобто свідоме програмування дорослим тільки позитивних дій та результатів. Інтонаційно озвучене позитивне навію вання суголосне віковим особливостям емоційного сприймання дітей дошкільного віку, воно ґрунтується на їхній потребі «бути хорошим», тому категоричне серйозне «моралізування» не матиме бажаного впли ву, хоч і є сильним подразником для дитячої нервової системи. Звичайно ж, великої помилки припускаються ті дорослі, які у спілкуванні з дитиною основ ним виховним методом вважають повчання та залякування.У практичній роботі психолога з дітьми, які мають відхилення у поведінці, трапляються випадки, коли дошкільникові в новій групі присвоюють якесь прізвисько, підкреслюючи негативну рису або ж учи нок, чим автоматично зараховують його до «недисциплінованих», «неслухняних». У такій несправед ливій ситуації малюк змушений протестувати, прагнучи реабілітувати себе, при цьому в нього підвищується чутливість до особистої уваги та позитивної підтримки з боку вихователя. Компенсуючи неувагу дорослого, дитина обирає найпростіший та найдоступніший для неї спосіб - демонструє погану поведінку. Відтепер увага вихователя буде прикута до цього конкретного «порушника». Як відзначають психологи, особливо схильні до таких «маневрів» діти, в сім'ях яких не дотримуються моральних норм поведінки, викорис товуються неадекватні виховні прийоми, коли діти безпосередньо засвоюють негативні форми поведінки з атмосфери сімейних стосунків.Прояви дисгармонійного сімейного виховання стають ще очевиднішими, коли діти дорослішають і діапазон словесного впливу на них розширюється та ускладнюється. Це значно активізує їхню взає модію з найближчим соціальним середовищем, вони починають діяти помірковано, емоційно, передба чаючи наслідки своєї поведінки, але водночас життя дошкільників помітно ускладнюється через нові правила та вимоги, а їхні учинки не завжди задо вольняють дорослих та не завжди відповідають при йнятим нормам поведінки. Дошкільники, яких дорос лі називають «проблемними» або «важкими», у схожих режимах роботи чи схожих критичних ситуа ціях демонструють різні емоційні реакції, самооцінку та сприйняття психологічної допомоги.У процесі роботи з дошкільниками, що мають відхилення в поведінці і потребують особливої уваги дорослих, було виділено дві умовні групи дітей з огляду на їхні учинки та прояви емоційно-вольового реагування. Першу групу – «проблемно пасивні» - склали дошкільники, які відрізняються серед своїх ровесників невпевненістю, плаксивістю, тривож ністю, сором'язливістю, страхами тощо. Як ми вже зазначали, вони не мають якихось відхилень у психічному розвитку, а особливості їхньої поведінки значною мірою зумовлені впливом мікросередовища, в якому вони виховуються.Дошкільники групи «проблемно пасивних» нері шучі у стосунках з іншими. При зауваженнях або невдачах на заняттях «випадають з процесу», часто плачуть, довго залишаються емоційно «згаслими», безсилими, майже ніколи не звертаються по допо могу. Вони настільки невпевнені в собі, що навіть через тривалий час вважають, що не виконають завдання. На заняттях хронічно потребують додат кового стимулювання: повторення інструкції, наказу, навчання, допомоги, віддають перевагу малюванню та ліпленню, тихим іграм з невеликою кількістю учасників, психологічно комфортніше почуваються з молодшими дітьми. Порушення звичного режиму та порядку, поява незнайомих людей, висловлене дорослим невдоволення може стати причиною появи тривожності і довготривалого пригнічення. Іноді у відповідальних для дитини ситуаціях можна поба чити, як напружується її тіло, червоніє та вкривається потом личко, зволожуються очі. Особливо це стосує ться дітей зі слабким типом нервової системи, коли нові подразники сприймаються як занадто сильні, такі, що загрожують індивідові та викликають по чуття тривоги.Психологічні дослідження свідчать, що діти цієї групи дуже часто мають занижені уявлення про себе та власні можливості. Низька самооцінка дитини - це здебільшого наслідок неблагополучного сімей ного виховання. Зокрема, дослідження М.І Лісіної свідчать, що діти із заниженими уявленнями про себе виховуються в сім'ях, де на них не звертають уваги, звинувачують, принижують, вважають «невмі лими» та «невдахами». Якщо дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, які його неправильно виховують і неадекватно оцінюють, то і дитяче уяв лення про себе буде заниженим, викривленим. Своєрідним психологічним захистом для дошкільнят з низькою самооцінкою і тривожністю стають придумані ними ритуали та жести.Варто зауважити, що бажання бути непомітним зумовлюється не лише об'єктивною складністю конкретного завдання, а й невпевненістю у власних силах. Зазвичай у стані емоційного пригнічення різко зменшується продуктивність праці, розладнуються процеси мислення, знижується увага. Чим пригніченішою почувається дитина, тим менше вона розуміє і запам'ятовує те, що їй пояснює вихователь. Іноді вона не в змозі пригадати інформацію, яку добре запам'ятала раніше, а присутність незнайомого до рослого викликає скутість робочої пози, рука напру жується, від чого написані в зошиті букви та цифри нечіткі, дрібні, нерівні. Для малюнків «проблемно па сивних» дітей характерні маленькі зображення, невиразність ліній та фігур і невеликий вибір кольорів та недостатня їх насиченість. Зважаючи на те, що період продуктивної діяльності цієї групи дітей об межений 15-20хв (як правило, після цього-темп роботи уповільнюється, більшає помилок, і дитина відмовляється виконувати завдання), режим і послі довність занять складаються відповідно до цих ви мог. У такі моменти дуже важливо не поглибити ди тячу вразливість, не посилити страх зробити щось неправильно. Для формування впевненості та появи зацікавленості вирішальною є позиція вихователя, його реакція, спокійний тон, підбадьорливий погляд, зацікавленість і безпосереднє співчуття.Прикладом правильного виховного підходу може слугувати такий. Пізньої осені до підготовчої групи привели новеньку дівчинку. Останній рік Настуня проживала з бабусею в іншому районі міста: мама працювала позмінно, а батько часто випивав. Дів чинка була нерішучою, сором'язливою, дуже чекала маму на вихідні, пам'ятала про конфлікти між бать ками, переживала розлуку з ними. Ляльки стали для неї найкращими подружками, «розуміли» її, з ними можна було гратися і розмовляти. На вулицю Настя виходила лише в супроводі бабусі, з іншими дітьми майже не спілкувалася.Надійшов час визначитися з підготовкою до шко ли, і мама вирішила віддати доньку в дитячий садок. Серед своїх нових ровесників Настуня вирізнялася невпевненістю, полохливістю, на запитання відпо відала дуже тихо, ковтала закінчення слів, ніколи не починала розмову першою. Розуміючи складний душевний стан дівчинки, вихователька побудувала відповідну модель спілкування. Кожний ранок вона зустрічала новеньку привітним поглядом, затри муючи її руку у своїй, гладила Настю по спині, хва лила її платтячко або зачіску. Крім підтримки різ ними невербальними способами, голосно відзначала найменші успіхи новенької в іграх та на заняттях, однак утримувалася від доручень, які потребували ініціативи та інтенсивного спілкування. Забираючи доньку, мама часто дізнавалася, що її Настуня зро била дужу гарну аплікацію, акуратно написала па лички, а пальмочка, яку вона поливала, ще трохи підросла.Після бесіди з психологом Настю зарахували до психокорекційної групи (виявилося, що вона боїться темряви і «чорного дядька»), а маму запросили на психологічну консультацію. З часом Настя посміли вішала, стала впевненішою, проявляла ініціативу в іграх, часто першою починала розмову.Спеціалістам, які працюють з дошкільниками, відомо, як під впливом доброзичливого ставлення, схвалення (навіть перебільшеного) дитина змінює ться на очах, стає веселішою, кмітливішою, розкутішою. Іноді для того, щоб підняти статус невпевне ного, сором'язливого дошкільника, психологи рекомендують тимчасово перевести його в молодшу групу «на допомогу» вихователеві. Як показує досвід, нова роль для нього буде тільки на користь, дитина почуватиметься вільніше, в голосі з'явиться більше впевнених ноток, дикція стане чіткішою. Усе це підтримує повагу дитини до себе, а почуття пере житого успіху допомагає не пасувати перед вимогами, що зростають.Для успішної корекційної роботи з дітьми групи «проблемно пасивних» вихователі можуть викорис товувати такі прийоми:створити і підтримувати у групі атмосферу взаємоповаги і тактовного спілкування;не використовувати прямого негативного порівняння з більш успішнішими та вправнішими ровесниками;підтримувати дитину всіма позитивними невербальними засобами;не ставити неочікуваних запитань;розділити на етапи виконання навчальних завдань, підтримувати і хвалити на кожному етапі;періодично ставити запитання або завдання, які не будуть для дитини заважкими;не одразу залучати дошкільника до видів діяльності, складником яких є змагання або порівняння;формувати впевненість у собі не тільки пози тивною оцінкою, а й відзначати старанність і цілеспрямованість «проблемної дитини»;намагатися вирішувати всі непорозуміння тільки з гарною перспективою.Дошкільникам, які за поведінковими вчинками входять до другої групи – «проблемно активні», до статньо незначного приводу, щоб вони стали конф ліктними, впертими, забіякуватими, нестриманими, агресивними тощо. Як ми зазначали, вони розви ваються у межах вікової норми, а головною при чиною таких проявів поведінки можуть бути складні, дисгармонійні сімейні стосунки. Поведінка цих дітей викликає багато нарікань вихователів. Від своїх ровесників вони відрізняються спільними «проб лемними» рисами: грубістю, невмінням поступатися, застосуванням сили для досягнення бажаного, частими протестами проти вимог та зауважень ви хователів. В умовах заняття можуть коментувати свою роботу, штовхати сусіда, заважати йому, дуже емоційно реагувати як на успіх, так і на невдачу, ви магати кращу оцінку. У спільних іграх люблять командувати, бути першими, на прогулянках пере бувають подалі від вихователів, бігають, кричать, стають заводіями шумних сцен.Некерованість їхньої поведінки завжди спри чинює сварки, образи, адже вони не поступаються іншим дітям, конфліктують, обстоюючи свої права та інтереси, ревниво ставляться до похвали стар ших. Такі діти завжди щось придумують, за їхньою ініціативою часто закінчуються одні ігри та розпо чинаються інші (особливо це помітно в іграх за правилами). Спалахи роздратування та агресивності «проблемно активних» можуть спровокувати катего ричність дорослих, різке обмеження самостійного вибору та дитячих задумів. Часто обстоюючи свою «самостійність», діти порушують усталені правила і порядки.У дошкільників з недостатнім розвитком функції довільної саморегуляції завжди виникають проб леми з виконанням навчального завдання. Їм потрібно більше часу, щоб угамуватися, а невміння зосереджено слухати вихователя стає причиною неповного розуміння інструкції щодо виконання завдання або правильної «орієнтації» на сторінці зошита. Ці діти зазвичай порушують правила вико нання роботи, плутають послідовність елементів завдання, припускаючись помилок, виправляють їх, але знову роблять аналогічні. Рвучкість, різкість і неорганізованість рухів стає причиною неохайних, зім'ятих аркушів паперу та зошитів з виконаними завданнями, незакінчених фігурок з пластиліну, перекошених та недобудованих конструкцій. Спосте рігаючи за такими дітьми, можна пересвідчитися, що вони, зазвичай, не зосереджуються на обмірко вуванні завдання, а одразу ж приступають до його виконання, часто відволікаються під час роботи, а іноді навіть не пам'ятають умови завдання. Незва жаючи на власні помилки, діти із задоволенням коментують і висміюють огріхи в роботах своїх ровесників. При ускладненні будь-яких завдань навчального характеру ці дошкільники виконують роботу значно гірше, щоразу більше відволікаючись, втрачаючи цілеспрямованість. За присутності дорос лого в них покращується зосередженість та поліп шуються результати роботи.Однак важливо пам'ятати, що відхилення у пове дінці «проблемно активних» дошкільників залежать від жорсткої регламентованості з боку дорослих. Часто агресивність, конфліктність, упертість є на слідком непосильних психологічних і фізичних наван тажень у дитячому садку. Залежно від особливостей центральної нервової системи та рівня вікового розвитку дитини головними стресогенними чинника ми можуть бути: категоричність у дотриманні певних правил поведінки, дисципліни та режиму; тривале перебування серед великої кількості дітей; одночас ність кількох вимог до дитини; часті порушення звич ного розпорядку дня.Для ефективної роботи з дітьми, що мають відхи лення в поведінці, рекомендуємо вихователям один з ефективних методів корекції - статусну психо терапію. Дошкільника, який агресивно і зверхньо поводиться в групі, на деякий час радимо перевести до старшої групи, що значно понизить його статус. Крім того, можна доручити йому стежити за чистотою рук своїх одногрупників, чергувати в кімнаті або ж спостерігати за погодою, поливати квіти тощо.У роботі з «проблемними» дітьми дуже важливо запобігти виникненню напруженої ситуації, агре сивному вчинкові дитини. Для цього пропонуємо ще один прийом, який добре зарекомендував себе у практичній роботі з дітьми, що мають відхилення у поведінці та потребують допомоги дорослих. Цей прийом виконується поетапно.
Зміцнити віру дитини в те, що вона сама може управляти своєю поведінкою, своїм життям, - го ловне завдання вихователя. Довіра до педагога зро статиме, якщо він буде не тільки турботливим, а й поважатиме дітей, виховуватиме їхню відпові дальність за особисту поведінку. Цьому сприятимуть запитання: «Чого навчив тебе цей випадок?», «Про що ти думаєш?», «Що ти відчуваєш?», «А як би ти вчинив?» - уважне вислуховування думки вихованця.Ми можемо розвивати в дітей відкритість і спів чуття до інших, допомогти їм упоратися зі своїми страхами, показати, як жити без насильства. Для цього лише необхідно дати їм змогу відкритися, роз казати про свої тривоги, про найважливіше чи най болючіше, а коли дитина роздратована або скрив джена, слід допомогти їй розв'язати свою проблему «без кулаків».З урахуванням відповідності показників розвитку психічних процесів дошкільників віковій нормі та відсутності в них клінічної симптоматики можна визначити критерії відхилень у поведінці дітей дошкільного віку:неадекватне спрямування емоційних пережи вань та їх вираження;невідповідність самооцінки;недостатній розвиток довільної саморегу ляції;труднощі у налагоджуванні контактів з дорос лими та ровесниками.У роботі з дошкільниками, які своєю поведінкою помітно виділяються серед ровесників, особливо значущою є гра. Як лакмусовий папірець, гра виявляє стан дитячої поведінки. У грі можна заохочувати дитину до активності, самостійності, хвалити її за наполегливість, уміння захистити себе, зміцнювати її віру у власні сили. Ігрова ситуація дає змогу до рослому здійснювати виховний вплив на до шкільників, коли ведучий гри (вихователь або пси холог) може опосередковано впливати на кожну дитину через атмосферу емоційної близькості до групи та підтримки інтересів до інших учасників. У грі дитяча ініціатива стає виразнішою, або ж дити на більше дотримується правил і обмежень, ініційо ваних дорослим.У представлених ігрових ситуаціях дошкільники відпрацьовують свої «травмівні проблеми», тобто відбувається емоційне реагування, яке передбачає вільне вираження особистих емоцій і прояви душев ної теплоти й уваги з боку ровесників та дорослих. Під час ігрової ситуації використовуються спеціа льно розроблені методи і прийоми, зміст яких від повідає корекційним завданням. Для учасників сюжетно-рольових та спеціальних ігор-драматизацій застосовуються прийоми десенсибілізації страхів, створюється атмосфера сприяння емоційній децент рації, полегшується ситуація спілкування.Використовуючи на заняттях запропоновані ігри, потрібно пам'ятати, що кожна така гра несе полі-функціональне навантаження. Це означає, що підчас гри можна вирішувати різноманітні завдання: підви щувати самооцінку дітей, зменшувати емоційну на пругу і страхи, допомагати налагоджувати партнер ські стосунки з дорослими. В дитячій грі дуже важливо підтримувати й закріплювати спроби учас ників змінити свою поведінку, продовжувати розвивати довірливі стосунки між ними, стимулюючи їх до взаємодії між собою, навчаючи цінувати дружню підтримку. Дорослі можуть дозволити дітям вира зити свої негативні почуття, але необхідно про аналізувати їх після гри. За такої позиції дорослого дітям легше буде приймати самостійні рішення, вони навчаться бути відповідальними за свої учинки.Для групових занять з дошкільниками, які мають відхилення у поведінці, пропонується набір корекційних ігор, які можна проводити в дитячому садку, на природі, вдома.ЗамінялкиМета гри: зняття емоційної напруги та невпев неності в собі, закріплення позитивних контактів, ідентифікація себе з іншими, розвиток навичок спілкування.Учасники гри сідають у велике коло. Ведучий (вихователь) просить помінятися місцями тих дітей, які мають спільну ознаку. Наприклад: «Пересядьте всі ті, в кого є сестри», «...кого часто ображають», «...у кого немає друзів», «...хто любить банани», «...хто допомагає бабусі». Діти міняються місцями, а ведучим стає той, хто залишається без місця. Після закінчення гри учасники відзначають, чиї пропозиції були найоригінальнішими, що найбільше сподобалося, чи мали вони якісь труднощі і який настрій у них після гри. Гра дуже результативна в інформаційному плані, тому рекомендована для адаптації новеньких і до помагає розв'язати конфлікти, що виникають у групі.ЗірочкаМета гри: зниження негативізму, формування позитивного «Я», зняття емоційної напруги, під вищення самооцінки та розвиток емпатійних почуттів.
|
|||||||||||||||
с. Раївка. Дитячий садок с. Раївка
